Одна історія

24 Сер 2018 - По імені Jillian Chang

Американська студентка Джиліан Чанг на міжнародній конференції “Велика надія 2” 2018 року для молодих лідерів у Ліверпульському університеті Надії.

У липні студенти з мого університету в Голландії, штат Мічиган, відвідали конференцію Big Hope 2 у Ліверпулі, що у Великій Британії, та взяли участь у робочих групах щодо сприяння позитивним змінам. Я приєдналась до групи, яка працювала зі Stories that Move , і наш проект, який мав на меті залучити інших до розмови про протидію дискримінації, надихнув мене та надав мені сили.

Я обрала ” Stories that Move “, оскільки вони  використовують особисті історії  для боротьби з дискримінацією, і я вважаю, що історія окремої людини часто є однією з найпотужніших речей, яку вони можуть запропонувати. Спершу ми подивилися деякі життєві історії на онлайн-ресурсі, щоб зрозуміти кілька практичних моментів щодо того, як працювати з ними. Наприклад, якщо мова йде про певну подію, чия з  історій найкраще розповідає про те, що сталося? Ми також мусили, подібно як в медіа, лише за дві хвилини вибрати найкращі моменти.

Потім за допомогою мозкового штурму ми генерували  ідеї для презентації. Ми вирішили використати  особисті історії для боротьби з дискримінацією, а також поїхали до Міжнародного музею рабства у Ліверпулі, щоб знайти людей, які захочуть розповісти нам про свій досвід. Я завжди буду вдячна за цей візит, оскільки він нагадує мені про  радість та взаємозв’язок, що виникає завдяки людській взаємодії. Це був такий обнадійливий досвід, тому що ми виявили, що люди, які мали травматичний досвід, все ж захотіли поділитися з нами своїми історіями. Не знаючи нічого про нас, вони розповіли  про свою сім’ю, а також часи, коли вони відчували себе відторгнутими або у меншості. Це було неймовірно зворушливо.

Коли ми повернулися, ми знову послухали оповідання, вибрали найбільш впливові частини і додали фотопортрет. Ми створили виставку “The U in Us” та сторінку у  Facebook, на якій ми розміщували цікаві життєві історії та закликали читачів зробити те ж саме. Але ми не просто хотіли, щоб вони поділилися досвідом дискримінації, але й власними думками щодо того, як можна протидіяти їй. Нашою метою було створення простору, де ми б дали можливість людям бути чутливими, зробити так, щоб їхній голос зазвучав і надихав інших діяти. Чи був наш проект успішним? Я б сказала так. Ми зруйнували стіни і вели розмови про те, як позбавити суспільство від дискримінації. Ми сиділи  і слухали історії інших людей, і через це я б з упевненістю сказала, що так.

На закінчення, я висловлюю величезну подяку Конференції “Велика надія 2” та команді “Stories that Move “. Ви допомогли нам зробити зміни. Я думаю, що одне з найголовнішого, що я взяла  з собою, можливо й егоїстично, – мій власний голос. Мені нагадали, що я теж, незважаючи на те, що я молода, жінка ,чорношкіра, можу об’єднати інших в боротьбі за те, щоб зробити рівність реальністю для всіх. Лише одна історія  може зламати соціальні бар’єри, змінити результати, принести надію. Тож яка моя порада? Дізнайтесь про тих, хто сидить перед вами, і винесіть уроки з того, що вони можуть запропонувати. Намагайтесь цінувати  зв’язок між людьми, і завжди пам’ятайте, що історії дійсно можуть змінювати.

Перегляньте карту “Stories that Move“ з прикладами  змін у різних куточках світу.